Концепт народу ліврингів

          

Дані тексти в авторському оформленні разом з автохтонним шрифтом можна завантажити тут: livrings_concept.zip 118KB

           Зовнішній вигляд та костюм ліврінгів.

           Жінки.
           Елементи зовнішнього вигляду:
           Ластовиння.
           Одяг
           Сорочки з корсетами або жилетками, бажано зі шнуровкою;
           Спідниці - довжиною не вище коліна;
           Смугасті панчохи;
           Головні убори - шаперони, капелюшки, очіпки або стрічки;
           Взуття - шкіряне, бажано шите вручну.

           Чоловіки.
           Елементи зовнішнього вигляду:
           Ластовиння;
           Рекомендуються пейси;
           За бажанням оселедці;
           Вуса.
           Одяг. Сорочки;
           Жилетки або сюртуки;
           Довгі просторі штани або короткі бриджі зі смугастими панчохами;
           Капелюхи з круглими полями;
           Взуття - шкіряне, бажано шите вручну.
           Одяг - з натуральних тканин (льон, вовна, конопля).
           Улюблені кольори: натуральні. Найпоширеніші: зелений, брунатний, жовтий, жовтогарячий, червоний, чорний, білий.
           Аксесуари: файки, різноманітні торбочки та гаманці, гарні прикраси (намиста з дерева, коралів, каміння, браслети, кульчики, дзвіночки, бубонці тощо).
           Обов'язковий елемент зовнішнього вигляду: привітна посмішка.
           Ліврінг, який себе поважає, має чистий та охайний вигляд.

           Сім'я. Приватна власність. Держава

           З найдавніших часів основою суспільства народу ліврінгів є Сім'я. За довгий час у ліврінгів не було іншої форми організації: держави чи союзів родів не було, спільного політичного простору теж не було, а от сім'я була єдиним і останнім притулком для ліврінга. Господарство завжди велося також кожною сім'єю окремо. Першими виникали саме сімейні хутори, а в села народ почав об'єднуватись тільки згодом. Звідси і походить традиційна байдужість основної маси ліврінгів до консолідаційних політичних процесів. Звідси ж і традиційна ліврінгська приказка "моя нора з краю" (напевно, ця приказка з'явилася ще в ті прадавні часи, коли наш народ мешкав не в хатах-мазанках, а в норах). Проте згодом ці ж традиційні сім'ї стали основною рушійною силою для об'єднання ліврінгів та для створення сучасної цивілізації Обраного народу. Роди з найбільш активними, працьовитими та харизматичними членами отримали значний вплив на інші, більш інертні сім'ї. За останні 150 років суспільний устрій ліврінгів здійснив "стрибок" від первісно-суспільного ладу до прогресивної меркантилістичної олігархії. Старі впливові сім'ї перетворилися на Великі Доми. Хоча тепер вони нерідко об'єднували навіть не тільки кровних родичів, а й представників історично інших родів, ідеологія та ієрархія в таких домах залишилася традиційно-сімейною: є батьки (голови Домів-корпопацій) і є діти (звичайні члени Великого дому). Така ж тенденція простежується і в дрібніших об'єднаннях ліврінгів - разом з економічним бумом з'явилася незліченна кількість різних трестів, артілей, фірм, фірмочок, кооперативів та контор - і вони, навіть ті які не еволюціонували зі старих сімей, застосовують до своїх членів "родинні" відносини. Вихід з такого об'єднання навіть іноді прирівнюється до "сімейної зради". Слід також зазначити, що необґрунтований (такий, який не передбачає майбутньої вигоди для сім'ї) вихід з Великого дому вважається одним з найтяжчих злочинів у сучасному суспільстві ліврінгів і карається вигнанням зі спільноти.
           Що б там не казали про колишню політичну індиферентність ліврінгів, з давніх-давен повелося, що ліврінг ніколи не залишить у біді свого побратима по расі. Тут ми підходимо до одного з ключових понять суспільної системи та філософії Обраного народу: легендарна ліврінгська Взаємодопомога. Це явище не так помітне у землях, де більшість населення складають коротуни. Але в окремих містах та нових імперських землях (наприклад, таких як Форпост), де ліврінги складають меншість, одразу створюється своєрідне земляцтво, громада. Тому як наші брати організовують взаємодопомогу, створюють систему підтримки можуть позаздрити представники будь-якої іншої раси. Можливо, з цим також пов'язана і надзвичайна соціальна адаптованість сучасного ліврінга. В який би устрій, в яку б систему не потрапив представник Обраного народу, він завжди знайде "хлібне місце", яке, відповідно, створює належні можливості для достатнього забезпечення своїх родичів, а також для підтримки інших представників локальної громади.
           Ієрархія всередині ліврінгської сім'ї є, традиційно для землеробської культури, патріархальною за своєю суттю. Спадкування в сім'ї відбувається до найбільш старшого представника чоловічої статі в сім'ї (до речі, повноліття у ліврінгів набувається у 34 роки [33 повних роки], близько 45 років для ліврінга - це час активної зрілості; живуть вони в середньому до 120-130 років), так само за батьком передається і прізвище і фамільна лінія. Але при цьому роль жінки у ліврінгському суспільстві є центральною. Жінка-ліврінг є "фундаментом" сім'ї, опорою, принциповою фігурою всередині родини, берегинею сімейних традицій. Чоловіки ставляться до жінок з величезною повагою та пошаною. В сім'ях Обраного народу дуже цінується спокій та злагода. Цей баланс досягається своєрідним розподілом ролей: лідером "зовнішнього" життя комірки суспільства є чоловік, принципом же "внутрішнього" - жінка. Так само збалансовано, з розумним розподілом впливів батька та матері, виховуються діти ліврінгів. Недаремно кажуть: "хочеш дізнатися, як створити лад у сім'ї - спитай у ліврінгів".
           Маленького ліврінгенятка зрання привчають до наполегливої праці, виховують в ньому працелюбність, кмітливість, економність, підприємницьку хитрість, інтуїцію. Як вже зазначалося вище, у підприємницьких організаціях ліврінгів також панує сімейна форма організації. Незалежно від реальних кровних зв'язків. Кожного коротуна намагаються прилаштувати до тієї роботи, в якій він проявляє найбільший хист. Звідси і відбувається розподіл на організаторів виробництва, виробників, організаторів розподілу продукції та інших благ, координаторів, розвідників тощо. Галузі діяльності типового сучасного Великого дому охоплюють всі можливі рівні: від традиційного виробництва сільськогосподарської продукції (а в містах - виробництво ремісницької продукції) до найновіших винаходів (до речі, ліврінгських за походженням) стабільного економічного простору Імперії. У сфері послуг, у торгівлі, у посередницьких послугах, у фінансовій сфері - скрізь простягається інтерес Великого дому. Одна величезна "корпорація" може контролювати сотні фермерських господарств, цілі ремісничі гільдії, приватні торгівельні компанії, порти, доки, купецькі флоти, каравани, обмінні пункти, лихварські заклади, таверни та салони, юридичні фірми, страхові компанії, зернові біржі, тисячі брокерів, ріелторів, ділерів, франчайзерів тощо. І при цьому контролюються так "міні-імперії" як правило різноманітними радами, до представників яких входять виключно представники лише якоїсь однієї сім'ї. Назви посад всередині кожного окремого Великого дому ліврінгів можуть змінюватись (відомі наприклад, Великий Шмінод дому Кусслів, Конгрес кортесманів дому Ціллєргогенів чи навіть Рада нукерів дому Цоллєрн). Представники інших родів у Великих домах називають "гостями" або "кузенами" і в усіх аспектах діяльності Дому ставляться до них, як до рідних братів.
           Приватна власність є стрижнем добробуту кожної сім'ї ліврінгів. Традиційною формою була "власність сім'ї", коли все більш-менш важливе знаходилося у власності "комірки суспільства". Як не дивно, з тих часів мало що змінилося. Наразі все ще існує "власність сім'ї", але тепер вона є різною: є власність Великого дому, яка вважаться сімейною (для "сім'ї" - членів дому), є власність конкретної сім'ї (кровних родичів одного роду). Також з'явилася "приватна" власність окремого індивіда. Але слід пам'ятати, що у ліврінгів особиста скромність у побуті та заощадливість вважається найбільшою з чеснот. Тому у приватній власності ніколи ніхто з ліврінгів не має предметів надзвичайних розкошів, а всі справді цінні та корисні речі де-факто перебувають у розпорядженні сім'ї. Найвищі за статусом ліврінги, як правило, вважають тягарем всі атрибути "високого суспільства" (такі як розкішні строї, прикраси, надмірні витрати на челядь та прийоми, утримання кількості рабів та дорогих найманців понад необхідне): адже через стрімкий розвиток Обраного народу вони увійшли до складу імперської шляхти і тепер мають підтримувати свій статус, рівняючись на ті раси, де класова нерівність та навіть екстремальні форми станового суспільства є історичною нормою. Високорідні ліврінги поводяться найліберальніше серед шляхтичів всіх рас; вони найменш примхливо ставляться до спілкування з біднішими та "менш родовитими" підданими Імперії. Також серед ліврінгів абсолютно відсутній аристократичний розрахунок при укладанні шлюбів: принциповою є виключно та вигода, яку отримає сім'я внаслідок складення відповідної партії. Раби сприймаються як природній атрибут статусу ліврінгів як Вищої раси. Залежних людей вважають речами, майном, засобом виробництва. Звісно, всі знають та усвідомлюють, що кожний ліврінг має дбати про своє майно, тим більше про таку корисну річ, як раб. Тому залежним людям, як правило, живеться у Обраного народу непогано: їх добре годують, тримають у чистих та теплих помешканнях, оплачують лікування та регулярні медичні огляди, допускають до виконання робіт майже всіх рівнів відповідальності. Раби ж ліврінгів, як правило, відповідають на таке добре ставлення взаємністю та лояльністю. За всю історію не зафіксовано жодного випадку повстання рабів, що належали б ліврінгам.
           Традиційна архітектурна форма помешкання ліврінга - це обмазана білою глиною хата під солом'яною стріхою, з круглими вікнами та дверми. У містах же архітектура помешкання пристосовується до загального середовища конкретного міста. Біля кожної оселі (а в містах - у внутрішніх двориках будівель) ліврінги створюють садочки, де саджають різноманітні квіти (мальви, ружі, барвінок), дерева (вишні, яблуні, груші) та вирощують всі необхідні овочі (обов'язково - помідори!) для харчування мешканців цієї оселі. Кожний, навіть найбільш шляхетний ліврінг, вміє чудово вправлятись у вирощуванні всілякої городини, вправно користується сільськогосподарським реманентом.
           Вдача у ліврінгів весела. Всі ліврінги від природи - оптимісти. Вони вірять, що зі всіма негараздами, що на них надсилаються, належить вправно вправлятися і сміливо дивитися у майбутнє, без страху очікуючи нових негараздів. Цей здоровий оптимізм відзначається і в спілкуванні з представниками інших рас: ліврінг завжди посміхається, бо вірить, що будь яку ситуацію можна врешті-решт обернути на свою користь.
           В свій час ліврінги приклали свої руки до створення Імперських законів. І зараз коротуни вважаються найкращими в орієнтуванні у правовій та адміністративній системі Імперії. Кожний ліврінг, навіть без спеціальної освіти, з будь-якого юридичного казусу знайде як мінімум три законних та десяток відносно законних шляхів вдалого для себе розв'язання ситуації. До Імператора ліврінги ставляться з величезною повагою: по-перше, він гарант існування цієї системи, яка забезпечує ось вже скільки років процвітання Обраного народу, по-друге він є сідом, до яких більшість з ліврінгів ставляться все ж з трохи більшою теплотою. До порядків Форпосту кожний коротун відноситься також з належною повагою. Хоча дехто й вважає, що деякі призначення були "помилками" Імперської канцелярії. Проте, для того ліврінги і є ліврінгами, щоб за будь-яких порядків завжди мати пристойний ґешефт.

           Cвітобачення ліврінгів.
           Добробут.
           Головне - достаток сім'ї.
           Сім'я є центральною категорією у системі цінностей ліврінга.
           Крім того, кожний ліврінг не може жити без якоїсь роботи: велика кількість енергії в його невеличкому тілі потребує свого застосування.
           Первісно всі види робіт, якими займалися ліврінги, стосувалися землеробства. Але з часом кількість професій збільшилася. Проте завжди заняття ліврінгів стосуються здобування нових благ задля поповнення достатку Сім'ї. Тому багатства ліврінгів весь час збільшуються. Можливо, це також викликано і старим слоганом ліврінгів: "Маєш заробити на себе і ще на двох", але оскільки працюють і заробляють всі ліврінги, тому достатки неупинно зростають у геометричній прогресії.
           Релігія.
           Добропорядний ліврінг вірує у Єдиного, який створив все, що існує, який керує військом світлих Малахів. Єдиний обрав народ ліврінгів як свій улюблений, а тому всі блага світу створені саме для них. Також ходять чутки про Павшого, який керує темними малахами і надсилає ліврінгам усі негаразди (в тому числі, голод, хвороби, представників інших рас). Єдиний допускає це неподобство лише задля перевірки стійкості та віри Обраного народу.
           Знання про Єдиного передається усно від старійшин родів ліврінгів до молоді. Деякі сім'ї створили сувої, де зафіксували це знання, які вони називають "квенторами". Такі квентори зберігаються в суворій таємниці від чужинців і за час існування ліврінгів у Лоллії жодного разу ніхто з сторонніх для роду їх не бачив.
           Також значне місце у релігійному та побутовому вихованні ліврінга займають "казки". Такі казки є досить своєрідними: через дуже просту фабулу та мінімум "чарівних" подробиць маленького ліврінгенятка зрання привчають до "суворої правди життя". У кожній сім'ї ліврінгів існують свої казкарі, кожний з яких знається на багатьох унікальних для цього роду казках.
           За час сусідського життя з сідами у Західній землі, прості ліврінги перейняли у братського народу дрібні побутові вірування у духів, святих та інших божків-заступників (у сідів - "камі"). Наприклад, відомі вірування окремих ліврінгів у Брага, одного з "малахів", який відповідає за щастя та веселощі, є захисником акторів, торгівців та мандрівників. Також відомі чутки про Таллі, яка відповідає за новонароджених та родючість. На честь цієї заступниці навіть іноді проводяться "свята урожаю".
           Поважні ліврінги несхвально відзиваються про створення таких "заступників" і вважають це проявом слабкості духу (а тут і до жебрацтва недалеко!). Так само вони ставляться і до різноманіття божків у представників інших рас і вважають, що останні мають бути "просвітлені" і направлені на вірний шлях.
          

Ні для кого не є таємницею споконвічний потяг коротунів до різноманітних герменевтичних та містичних віянь. Вони завжди шукають щось приховане, щось невідоме. В усьому можуть вбачати прихований зміст. Також вони люблять створювати різні "таємні братства", "ложі", які плекають "таємне знання" та щось недоступне для "простих профанів". Як правило, така діяльність виконує лише сублімаційну функцію для тих неймовірних запасів енергії, що вони переповнюють кожного ліврінга. Ні до чого справді важливого такі дії не призводять (окремі поодинокі виключення, як відомо, лише підтверджують правило).

           Ставлення до інших Вищих рас.
           Як вже зазначалося вище, народ ліврінгів ставиться до інших Вищих рас як до "зла, якого неможливо уникнути". Вони сприймають не-ліврінгів як ще одне випробування, що надіслане на них з волі Єдиного, стоїчно.
           При цьому наш народ відзначається високою толерантністю до інших рас: в цілому ставлення до різних форм розумного життя однакове, масових антипатій до конкретних Вищих не існує. Разом з тим, не можна сказати, що це відношення "однаково негативне", ні. Сучасний ліврінг розуміє, що краще не підраховувати "борги минулого", а використовувати не-ліврінгів як засіб досягнення достатку та процвітання свого народу. Тому й зустрічає чужинця з чемною, але стриманою посмішкою та думками про можливий ґешефт.
           Ставлення до людей.
           Ставлення до людей - рабів див. у розділі "Сім'я. Приватна власність. Держава".
           Ставлення ж до вільних людей в цілому таке ж як і до представників Вищих рас. Звісно ж з врахуванням конкретного статусу людини: імперець він чи ні, чи багато заробляє, чи має він достойну репутацію. Але ці риси аналізуються ліврінгом не у площині расової теорії чи соціальної пихи, а з точки зору можливої комерційної вигоди.
           Мова.
           Як відомо, сучасна "загальна" мова спілкування у Лолії називається "ліврит". Це спрощена, місцями спримітивізована та пристосована до артикуляційних можливостей інших Вищих рас мова ліврінгів. Старий, "справжній" , ліврит старанно оберігається та плекається серед представників Обраного народу. На жаль, вживають його ліврінги не часто, та й то здебільшого у спілкуванні між собою. А останнім часом все більшає пристосуванців, що цураються мови пращурів, віддаючи перевагу "більщ цивілізованому" новітньому лівритові.
           Слід згадати, що у повсякденному спілкуванні ліврінги дуже часто вживають слова зі "справжнього" лівриту, хоча й довільно та безсистемно. Крім того, всім відомий легендарний "ліврінзький акцент" .
          

У прямій відповідності до природи ліврінгів, яка зафіксована Правилами Гри, "випадкові слова зі справжнього лівриту", як не важко здогадатися, це суміш зі слів з ідишу, івриту та української мови. Характерний же "ліврінзький акцент" - схожий на вимову якогось типового одіозного представника з-під Вінниці-Умані-Бердичева.

           Короткий нарис з новітньої історії ліврінгів
           [За загальною редакцією Е.Цоллєрна]
           Досвід колективних дій з приховання врожаю 163 року, що стало ефективним механізмом зміни перебігу "Потрійної війни", не забувся. Наступні лихі роки вимагали він народу ліврінгів все більшої консолідації з метою самозбереження. Розподіл продуктів - це був один з заходів, який вимагав чіткого керівництва. Ради старійшин, які були до того, не встигали за швидким розвитком історичної дійсності. Тому влада (спочатку у галузі оперативного менеджменту, а потім - і в повному значенні цього слова) почала зосереджуватись в руках окремих впливових ліврінгів. Таким чином з'явилася нова еліта нашого суспільства (їх так і називали: "нові ліврінги"). Відбувався поступовий перехід від первісно-суспільного патріархального ладу до нової олігархії...
           Дуже швидко у нових еліт накопичуються залишки продуктів, сільськогосподарського начиння та іншого краму. Пізніше ці "залишки", яких стає все більше, перетворюються на перші величезні багатства "нових ліврінгів". Останні починають організовувати "нову" торгівлю. Це була не та, стихійна та примітивна, торгівля з цвєграми, ні. Пам'ятаючи, що кожний з представників інших "Вищих" рас вважає, що значно краще відібрати товар у ліврінга, ніж виторгувати, "нові ліврінги" шляхом підкупів, змов та багатосторонніх домовленостей, створюють такі собі зони, вільні від свавілля військового часу. Подібні зони виникли і як в старих містах, такі як Таргіль, так і в тих багатьох нових містах і містечках, які утворювалися у зручних місцях завдяки появі все нових і нових "Зон вільної торгівлі". Найбільш підприємницькі з ліврінгів все частіше переїздили зі своїх селищ до цих містечок, створюючи першу справжню урбаністичну культуру Лолії. Також, у зв'язку з необхідністю створення "універсального засобу обміну", один з "нових ліврінгів" (представники Великого дому Цоллєрн переконані, що то був один з їх пращурів - Рєллат Цоллєрн) почав карбувати з дорогоцінних металів своєї скарбниці "гріш". Пізніше саме "ліврінговий" гріш перетвориться на основу Імперської фінансової системи.
           Через провідну роль еліт ліврінгів у відродженні загальнолольської економіки, якось само-собою мовою міжетнічного спілкування стає спрощена та модернізована мова нашого народу - ліврит. Найбільш авторитетні з дослідників вважають, що саме активна роль ліврінзької цивілізації, що бурхливо розвивалася, створила економічні, культурні, соціальні та "психологічні" передумови для усвідомлення необхідності створення загальної спільної держави Лолії.
           Утворення Імперії у 285 році створило передумови для нового "вибуху" у суспільстві ліврінгів. Олігархічні об'єднання (Великі доми), які перетворилися на могутні спадкові корпорації, почали поширювати свою діяльність на всі галузі життя нової Держави. Тепер в їх поле інтересів входила вся Лолія. Працьовиті, кмітливі та позбавленні жодних ознак расизму та інших комплексів, ліврінги стають ідеальною "сировиною" для побудови "споруди" державного апарату Імперії, "сіллю" нового космополітичного суспільства. Ліврінги, що живуть по містах, не припиняючи тісних контактів зі своїми "сільськими" родичами, займають майже всі посади в торгівельних установах, в адміністративному апараті міст, в юридичних, брокерських, страхових фірмах (до речі, їх теж вигадали ліврінги), в закладах академічної науки тощо.
           Варто зауважити, що і "Людські війни" не пройшли непомітними для розвитку ліврінзького впливу на молоду Імперію. Верхи з інших "Вищих" надто пізно зрозуміли, що цілком природне для них ембарго у відношенні до супротивника аж ніяк не природне для ліврингів: імперські війська щоразу частіше стикалися з тим, що зброя, оснащення варварів вироблені на імперських кузнях з імперського ж заліза імперськими майстрами. Після ж ухвалення заборони торгувати з людьми попит на зброю за Наєю не поменшав, тож контрабанда тільки зайвий раз зіграла на кишеню коротунів.
           Природно, що зі створенням Форпосту, частини найбільш потужних Великих домів, сімей ліврінгів, окремі коротуни-авантюристи поквапилися з'явитися і у Західних Лісах.

Вгору